Старовинні підшивки, латинська з 1 класу, сім’ї з «Карпатики»..
З екскурсії краєзнавчим відділом
Книжки — історія.Книжки — історіяКнижки — історія. І де, як не в бібліотеці, можна знайти старовинні видання та краєзнавчі твори?! Срібний фонд «Карпатика» містить літературу Закарпаття, яка пройшла через війни, репресії, комуністичний режим, проте все одно залишається в доброму стані через сотні років.. Сонячного жовтневого дня студенти першого та третього курсів спеціальності «Журналістика» разом із доценткою Наталією Толочко побували у відділі краєзнавчої літератури Наукової бібліотеки УжНУ в межах дисципліни «Основи журналістики» для ознайомлення з найрізноманітнішими виданнями краю, зокрема з експозицією «Скарби старої закарпатської книжності». Там відвідувачів чекала Марія Чорній, яка є керівницею цього підрозділу. Вона розповіла, що бібліотека з’явилася разом з університетом, у 1945 році. І перше її приміщення — в Ужгородському греко-католиць кому кафедральному соборі, де й досі зберігають рукописи та стародруки, що є золотим фондом книгозбірні. У 2010 році бібліотека (крім найстаріших видань) «переїхала» в сучасне приміщення — на «БАМ», де нині розміщена «Карпатика». У ній, як зазначила Марія Іванівна, є все. Зокрема, зібрана література одинадцятьма мовами, переважно видання (їх 12 тисяч) латинською, угорською, чеською, словацькою, народною. Також у бібліотеці є невеликий відсоток книжок, написаних старослов’янською, але вони ще недостатньо досліджені. «Карпатика» налічує понад 26 тисяч видань, 1000 з яких — дисертації. Їх зберігають за спеціальних умов, де не проникає світло та волога, тому навіть через стільки років мають чудовий вигляд. На це, до слова, впливали різні чинники. Наприклад, більш ніж сотня періодичних видань, двадцять із яких — суто релігійна література, у доброму стані тільки тому, що були заборонені тривалий час, відповідно в людей не було доступу до них, книжки зберігалися таємно.
Щороку відділ улаштовує екскурсія за різними тематиками. Цього разу — релігійна. Студентів занурили в історію Підкарпатської Русі. У той час президентом краю був Томаш Масарик. Спостерігався розквіт літератури. Також розвивалися наука, культура, архітектура, шкільництво. Марія Іванівна зосередила увагу на періодичних виданнях. Розповіла про шематизм (1814) — списки духовенства, прихожан, письменних тощо, де є відомості щодо кількості того чи іншого прошарку суспільства в єпархії. Це поняття використовувалося тільки в релігійній сфері. Узагалі журналісти часто звертайтесь до архівних книжок, бо знаходять там достовірні дані про історію сіл чи родовід, до прикладу. Єдиною перепоною в користуванні такою літературою є мова. Щоб зрозуміти та вдало використати інформацію — потрібно володіти латинською. Колекцію до 1915 року дуже цінують іноземці. Їх цікавлять історія краю, шкільна література та церковні видання.
За час роботи у відділі до М.Чорній навідувалася пара з Австралії, котра шукала записи вінчань своїх прародичів (але інформацію віднайшла в єпархіальних записах). Також якщо порівнювати кількість ви- дань в інших цент рах Західної України, то Закарпаття зробило вагомий внесок у західноукраїнську літературу.
Крім періодики у вигляді газет, журналів, представлені календарі та місяцеслови. Вони складаються з двох частин: власне календарної та науково-публіцистичної. Цікавою для нас, студентів, стала книжка 1737 року із золотим напиленням. Це дорогоцінне видання має захист сторінок, тому ми змогли тримати в руках та безпосередньо переконатись у ювелірній роботі. Ще «Церковні трактати» у перекладі Петра чудово збереглись і радують поціновувачів старовинної літератури в «Карпатиці». Вразила нас, майбутніх журналістів, і добірка суспільно-політичних та інших газет 1920—1930 рр.
Після екскурсу видань періодику Підкарпатської Русі ми перейшли до літератури, виданої під час активної діяльності Августина Волошина. Тоді виходило багато читанок для народних шкіл, для різних класів, зокрема майбутнього президента Карпатської України. До речі, факт, що нас неабияк вразив: тоді діти вчили латинсь ку мову з першого класу. Великий слід в історії книгодрукарства залишили отці Василіяни. Вони опікувалися гімназією, мали свою друкарню, розміщену в сучасному приміщенні фізичного факультету.
Загалом за цей час було видано чимало шкільної літератури. У відділі краєзнавчої літератури активно працювали й журналісти. Серед них — випускниці нашого відділення: Тетяна Літераті, Марія Черничко, Мирослава Гараздій.…«Я вже бібліотечна бабуся», — почувши цю фразу, першокурсники настромили вуха, щоб дізнатися, чому М.Чорній так себе називає. «Відділ — магічний, бо тут об’єдналися три пари, які зараз уже мають дітей». Сказані слова є підтвердженням того, що освіта об’єднує людей та робить їх щасливими.
Таміла Рахівська, Вероніка Межуєва, студентки відділення журналістики.
